Викладена вами пригода - приклад чудової української сучасної прози, втілення гумору зі смаком! Вітаю!
Мої ж прагнення придбати щось антикварне привели до міста Лева.. Спогади з дитинства вже зовсім далекі, але, можливо, ще б знайшов кілька тих таємних лазів, котрими можна було дістатися іншого боку вулиці. Площа Ринок... Пил віків...та власне купи сміття, в прямому значенні цього слова! Саме тут має повний сенсу вираз - по-холєру я маю ту рачкувати, най то Міську з долу.. та най си витре!Бруд. В цьому місті, дійсно, дивне відношення до пилу. Мої пошуки привели до шановної пані М...ич, вона успадкувала від свого батька затишний будинок у Стрийському парку. На фасаді красується бронзова таблиця - дім -музей композитора та піаніста .... бігають кури, залишаючи після себе делікатні купки на викладеній польською випаленою цеглою доріжці. Моїм шаолінським крокам, поміж ними, заважали мої ж колеційні потяги. Така цегла у мене є! А такої ні!! Та якось не зручно видлубати її тут? Зрештою на неї ж кури ..... Ні, якось незручно. Навколо росте, те, що колись називали садом, або як тепер називають такий стиль, "вінтаж" або "разорившеєся дворянство". Стрижкою того що залишилося від газону займаються ті, що гадять. Вхід до будинку з середини двору. Дзвінок не працює. Нарешті вийшла шановна пані, в такому ж стилі вбрання як і її сад, а з виразу її обличчя, на мене, а рівно як, і на інших відвідувачів, ще хвильку, і чекала б тирада з добірного львівського фольклору. Натяк на те, що залишу гривні, трішки змінив ситуацію. І ось я, спотикаючись через різні предмети, різних віків, стилів та періодів фінансового злету та падіння, йшов через неосвітлений коридор. В темряві я розгледів і патефон, і стоси старої партитури, і воєнні газети, все лежало одне на одному. Я згадав фільми про американські сміттєзвалища. До речі, виникла ідея, використати цей принцип накопичення культурного шару, в одному з моїх дизайн проектів ресторану на тему Жуля Верна "Наутілус", де я використовую ідею подорожу скрізь час, але під водою. Запах вікового пилу з сумішшю пригорілої цибулі та вологи з підвалу. Було три кімнати, підказувати мені, що тут саме з моменту арешту власника під час війни, нічого не чіпали, потреби не було. Ноги залишали на підлозі сліди, але в зворотньому принципі, бруд клеївся до черевиків, і там де ступали ноги, шар пилу історії зникав. Все, що оточувало, вже було по визначенню антикваріатом . В двух кімнатах стояло по фортепіано, а у вітальні шикарний рояль. Шафи, крісла, дивани, предмети, все це було вкрито пилом та паутиною ... Речі продаєте? Ви ж писали в газеті? Так! Але нічого руками не чіпати! Даруйте, але я ж хочу роздивитись, те що купую! Купуйте так! Що ж купити? Я, не усвідомлюючи ще, яким чином довезу майбутнє придбане до Рівного, та не маючи жодної уяви про те навіщо мені був потрібен той предмет, котрий називаєься - рояль, але щось магічне в ньому було, і я показав на нього пальцем.. Оце! Можливо на хвильку, закралася мрія про те, що маючи такий рояль, я навчуся грати! Де ж я його поставлю? А як я його довезу? Я ні разу в житті не грав!Я гнав від себе ці думки, бо вже інша частина мене - грала на роялі! Як гарно мені моя уява це намалювала!!! Я сиджу за роялем , і натискую на клавіші, котрих торкались руки відомих і невідомих піаністів, і лине музика! Горять свічки!І оплески!
Але з моєї сторони, це був хибний крок! Я вдарив в саме святе! Після хвилин двадцяти зойків на івриті з вплетіннями, навіть за львівською гварою, непрстойностями, я зрозумів, не бути мені - піаністом! Згасли свічки, і не дочекавшись оплесків, я пішов.
Я їхав до дому. Ні не їхав, я втікав зі Львова. Моя мрія була виваляна в курячому гімні, і ще довго я не міг вмикати класичну музику, в прекрасному виконанні Горовіца ... Холєра, і треба був мені той рояль, я ж грати не вмію?

))) а у нас дома живет электронная гитара , микрофоны, усилители и разные другие приспособления) спасибо соседям за терпение и понимание!!! Специально для них мы (муж) иногда исполняем что-то из русской классики)
Снежана, Вас очень приятно читать, как немой укор моему ломаному украинскому языку.

Дааа, как же не хватает в маминой квартире фортепиано! Снежа, так живо описано, будто сама выбирала:))) Браво!

(покраснела от удовольствия))))

У бабусиній вітальні стояв рояль. Деякі клавіші западали, але найчарівніші спогади дитанства - запах старовинного інструмента і прекрасна музика, яка народжувалась у його душі.
"Перебирая клавиши рояля,
Проникну в тайну чувственных высот ..."

Дякую за настрій!

Якої марки був ваш рояль??

Я точно не пам'ятаю, здається це був Bluthner, принаймі мені саме ці літери та шрифт пригадуються. Але у нього дуже цікава доля. Коли бабуся змушена була залишити свою досить велику квартиру на вул. Франка і переїхати до стандартної хрущівки, найбільше її непокоїла саме доля рояля, бо неможливо було його ніяким чином "вписати" у параметри маломірної оселі. Вона вперто відмовлялася переїжджати (а квартиру, де вона жила, разом з усією будівлею було передано педагогічному інституту). Оскільки бабуся тривалий час там працювала, керівництво терпляче чекало поки вирішиться доля рояля. Він, як я вже казала, був досить старенький і трошки хворий, з огляду на вік. Хтось навіть висловив крамольну думку про те, що треба його утилізувати "по-тихому", за що тут же потрапив до бабусиного "чорного" списку нелюбимих родичів.
Коли ситуация здавалося б зайшла у глухий кут, доля старенького інстумента зробила казковий пірует. Співробітниця моєї мами вийшла заміж за якогось крутого спеціаліста, що працював у Зоряному містечку. Він приїхав забирати її з Києва до Москви, й абсолютно випадково почув історію про нещасних бабусю та рояль.
Оглянувши прискіпливо нашого восьмидесяти восьми клавішного старого, російський космічний спец розчулився, як дитина, і забрав інструмент з собою до Москви. Він ще й гроші намагався дати бабусі, але вона від них навідріз відмовилась.
Сподіваюсь дідусь Bluthner й досі живий та бадорий, і час від часу чиїсь легкі пальці ласкаво торкаються його стареньких клавіш слонової кісти, й він радісно відгукується класичним вальсом а може якоюсь сучасною пісенькою. Хто зна...

Неймовірна історія! Дякую! Блютнери взагалі живучі. Тому я впевнена, що так і є - зараз він приносить комусь музичне задоволення

Снеж, везёт вашим соседям. Я бы с удовольствием слушала вечную классику в исполнении профессионала

Оля, судя по тому, что доносится сквозь стену, классика не всем по душе....:))) Правду говорят - нужно вібирать не дом, а соседей:))